Артем Лоік - Крила

Я не червоний! Я Багряний!

Я не римую для партера!

І це не рими, це є рани!

Та я не Мельник! Я Бандера!


Мете снігами моє літо…

Із батьківщини Симоненка

я до кінця йду, як Теліга!

І вірю в крила, як Костенко!


Я був, як ти невидимо русифікованим,

вважав у стаді себе стильним і підкованим…

І аж з полтавського дивану у москву забрів,

не треба в здивуванні підіймати своїх брів…


Я слухав музику, казав «какая разніца»…

Не думав що напишу пісню, як наразі ця.

Російські фільми, вночі книгами долистую

і вже дитина говорить моя російською…


Їхні зірки зривали оплески, овації,

іще не бомби, та рак асиміляції…

Невидимі кулі потрапляли в наші голови,

були одягнені ми, так культурно були голими…


І ми та більшість, яка мовчала вісім літ,

а може говорила тихо, та не так, як слід!

Та ось снаряди накривають золоті поля,

якщо ти зараз не прокинувся, то вже ніяк.